![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
- Господи, Кейт, яка ти раздратована о 3:14 ранку. Може у 5:25 будеш спокійніша.
***
- Альф, чого ми тебе терпимо??
- Бо я сонце вашого життя...
***
- Добре, Віллі, але не замикайте двері: у меня вночі можуть виникнути ще політичні питання...
***
- Кейт, хочеш кукурудзяних баранців? Я напік їх на Вічному Вогні.
( більше альфиків-негребецьких )
але ж, як на мене, питання не в тому.
з три десятки моїх знайомих після цього фільму почали размишлять про минущість і брєнность нашого життя. в їхніх очах з*явилася дивна тяга до усвідомлення. усвідомлення так званого "чогось" :)
дехто з них, вийшовши з залу, усміхався небу. це було мило.
ну, не претендує стрічка на роль "високого мистецтва". але ж якщо це змінило хоч би крихту чиєїсь душі, хіба це не прекрасно?
зараз сидю на омріяному місці і нічого не відчуваю. бо це така сама робота, як і інші. просто емоційно-наркоманська залежність більше, ніж раніше.
і попри це, хочеться, щоб вітали. аби щось відчути :)
прив*язка зникає, крила виростають. нехай ті крила і трохи сумні :)
а вот абажаємий до потєрі пульса монолог преображенського про розруху, який як ніколи протверезює :)
ЗАЛИШТЕ МЕНЕ У СПОКОЇ
ви розповідаєте спільним знайомим про те, що давно нас забули, але непідписані коментарі на деякі пости стримлять у наших серцях і не дають інколи заснути.
ви кричите про те, що не цікавитеся нашим життям, але прочитавши пост, просите знайомих потурбуватися про нас.
зрештою. зустрівши нас випадково, ви байдужо кивнете, але на мить у ваших очах тривожно замерехтить анонімна айпі-адреса.
бо ми написали вам купу постів, а ви так і не наважилися відповісти нам своїми вчинками чи живими словами.
висновків не робитиму.
ніяк нею не упитися. ніяк
зараз би було набагато простіше :)
Тож його повернули, поновили в партії і зробили вигляд, що так і було.
Черчілль знову почав отримувати улюблений коньяк, а Седракяну присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці.
Вобщєм. Справєдлівость :)
Більше цікавих хвактів тутечки
не поширюйте епідемію :)
але натомість вже було стерто з півдесятка постів, бо це нічого не змінить.
будь ласочка
(с) Брейден
навчилося червоніти. відмовляти. і мовчати.
сни перетворилися на суцільні мультики з кримінально-романтичним забарвленням.
бажання ж нагадують шепіт гномів десь у підвалі потрісканої душі.
пояснювати бодай щось стає все тяжче.
минуле більше не тривожить. бо його існування вже давно заперечене.
але що ж ото тоді стовбичить щовечора під моїми вікнами, чекаючи на відповіді?
